Посольство України в Китайській Народній Республіці та в Монголії (за сумісництвом)

, Київ 21:32

День боротьби за права кримськотатарського народу

18 травня, 06:17

Депортація кримських татар, розпочата 18 травня 1944 року, – один із найтяжчих злочинів радянського режиму, вчинених ним під час Другої світової війни. Понад 20 років радянська влада повністю заперечувала злочинний характер своїх дій. У 1967 році Верховна Рада СРСР визнала необгрунтованість тотального звинувачення кримських татар, але на відміну від інших «покараних народів», вони не отримали права повернутися до Криму. Лише 1989 року радянським парламентом депортація була визнана незаконною та злочинною.

Окупація Криму РФ у лютому 2014 році актуалізувала проблему боротьби кримських татар за свої права. Вже 20 березня Верховна Рада України прийняла Постанову № 1140-15 «Про… гарантії прав кримськотатрського народу у складі Української Держави», якою визнавала кримських татар корінним народом України та гарантувала їхнє право на самовизначення у складі України.

В реальності нова так звана «влада» – влада окупантів Криму вперше в новітній історії заборонила проведення 18 травня традиційного жалобного мітингу в центрі Сімферополя, тож 70-і роковини депортації кримські татари були змушені відзначати в місцях компактного проживання в оточенні загонів поліції та під наглядом гелікоптерів. Водночас більше 150 кримських татар були піддані «вибірковому правосуддю», 21 зник без вісти або був убитий, а Меджиліс позбавлений як приміщення, так і можливості вести діалог із державними органами «Республіки Крим». 

У таких умовах як вшанування на загальнодержавному рівні пам’яті жертв депортації кримськотатарського народу, так і демонстрація солідарності у боротьбі за відновлення його прав набуває важливого значення як для України, так і в міжнаодному вимірі.

 

У ніч з 17 на 18 травня 1944 р., згідно з постановою Державного комітету оборони СРСР від 11.05.1944 р., з Криму почали депортувати кримських татар, огульно звинувачених у «зраді батьківщини». На НКВС покладався обов’язок завершити  виселення кримських татар до 1 червня 1944 р. За оцінками істориків, депортації зазнали понад 194 тисячі кримських татар. 24 червня 1944 р. їхню долю розділили понад 15 тисяч греків, 12,4 тисячі болгар, 9,6 тисячi вірмен (постанова ДКО від 02.06.1944).

За постановою ДКО, спецпереселенцям дозволялося «взяти з собою особисті речі, побутовий реманент та продовольство». На НКВС та інші наркомати покладався обов’язок «забезпечити в ешелонах з переселенцями медико-санітарне обслуговування і гаряче харчування». Насправді ж, на збори переселенцям було дано лічені хвилини, а тому вони їхали майже з порожніми руками, без харчів і достатньої кількості одягу. Багатьом сім’ям взагалі заборонили брати з собою будь-які речі.

Число спецпереселенців поповнилося у 1945 р., коли, по закінченні війни, солдати й офіцери кримсько-татарської національності, які воювали з фашизмом, теж були оголошені «зрадниками» і направлені на заслання до своїх сімей.

Кримських татар депортували у віддалені райони Сибіру, Уралу, Середньої Азії, де вони опинилися без документів, в умовах комендантського режиму, без права пересування навіть з метою пошуку рідних, з якими їх розлучили  при переселенні.

 Важкі умови побуту в спецпоселеннях, які ускладнювалися незвичним кліматом та інфекційними захворюваннями, призвели до масових захворювань і смертності серед депортованих за фактичної відсутності медичного обслуговування.

Так уже у липні 1944 р. в Узбекистані спалахнули епідемії малярії й гепатиту. Зокрема, у Наманганській області захворіло 40% депортованих. За архівами НКВС, до 1 січня 1945 р. в Узбекистані померло 13 592 засланих кримських татар (9,1% від їхньої кількості), а за наступний - 1945 р. зафіксовано ще 13 183 померлих (6 096 з яких були діти, 4 525 – жінки, 2 562 – чоловіки). Таким чином, за перші півтора роки депортації загинуло 17,8% депортованих до Узбекистану кримських татар.

За даними національного руху кримських татар, у перші 4 роки депортації з них загинуло 46,2 % (за офіційною статистикою - 23 %, тобто 44,9 тисячі). 

28 листопада 1948 р. Президія Верховної Ради СРСР Указом „Про кримінальну відповідальність за втечу з місць обов’язкового і постійного поселення у віддалені райони Радянського Союзу в період Вітчизняної війни” встановила довічний термін виселення і призначала 20-річне покарання примусовими роботами за втечу та 5 років – за переховування втікачів.

Починаючи з 1954 р., інтенсивність репресій знизилася. 13 липня 1954 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала свій Указ від 26 листопада 1948 р. про кримінальну відповідальність за втечу з місць заслання.

Політичні акції кримських татар (кампанія петицій, створення політичних організацій, акції протесту тощо) призвели до ще одного політичного успіху – 5 вересня 1967 р. Президія Верховної Ради СРСР видала Указ „Про громадян татарської національності, які проживали в Криму”. Указ скасовував звинувачення в зраді кримських татар, проте проголошував нібито повне укорінення кримських татар в Узбекистані.

У січні 1974 р. Президія Верховної Ради СРСР скасувала  заборону грекам, вірменам, болгарам та кримським татарам повертатися до Криму на місця їхньої колишнього проживання.

Повернення кримських татар до Криму набуло масового характеру, починаючи з 1987 р.  На початку 1990 рр. кримські татари стали третьою за чисельністю етнічною групою Криму.

Україна з часу проголошення незалежності взяла на себе повну відповідальність за долю всіх своїх громадян, включно з тими, що повертаються на її територію з місць депортації.

У 1992-2013 роках процес репатріації в Україну колишніх депортованих за національною ознакою осіб відбувався в рамках Угоди з питань, пов’язаних з відновленням прав депортованих осіб,  національних  меншин  і  народів,  укладеної  в  1992 р. у м. Бішкек (Киргизстан) країнами-учасницями Співдружності Незалежних Держав (так звана Бішкекська угода) та пролонгована в 2003 р. у м. Санкт-Петербург на наступний десятирічний термін.

До окупації Російською Федерацією АР Крим у лютому-березні 2014 р. Україна фактично за рахунок власних ресурсів здійснювала масштабну роботу, спрямовану на вирішення соціально-економічних проблем кримських татар та осіб інших національностей, які поверталися на постійне проживання до Криму.

Про дієвість заходів, які вживалися Урядом України з метою забезпечення процесу репатріації та інтеграції колишніх депортованих кримських татар, красномовно свідчать такі дані:

1. Сталінським режимом було виселено з Криму близько 200 тис. кримських татар.  На початок 2013 року на постійне проживання до України, в АР Крим, прибули близько 266 тис. кримських татар.

2. За результатами виборів до місцевих рад у 2010 р. питома вага представників кримських татар у діяльності органів самоуправління становила 16%, у той час як частка кримських татар у Криму становила 13,7 %.

У 2013 році в Раді Міністрів АР Крим кримські татари посідали 8 керівних посад. На державній службі, а також посадах органів місцевого самоврядування, працювало понад 1 800 осіб з числа представників депортованих національностей, –  6,4% від загальної кількості службовців.

3. За даними Республіканського комітету АР Крим із земельних ресурсів, станом на кінець 2012 р. частка земельних ділянок, наданих кримським татарам під будівництво житла (понад 85 тис. ділянок площею приблизно 11 тис. га) у цілому становила 17,1% від загальної кількості земель цієї категорії виділених для населення Криму.

4. У 2013/2014 навчальному році в АР Крим діяло 15 загальноосвітніх навчальних закладів з навчанням кримськотатарською мовою (3092 учні).

Підготовка вчителів кримськотатарської мови та літератури здійснювалася  Республіканським вищим навчальним закладом «Кримський інженерно-педагогічний університет» та філологічним факультетом Таврійського національного університету імені В.І.Вернадського.

5. Чисельність культових будівель і приміщень для здійснення релігійних обрядів за 12 років збільшилася для мусульманських організацій – на 122% (зі 146 у 2000 р. до 324 – у 2012 р.).

Українська держава, усвідомлюючи всю складність процесу інтеграції репатріантів в українське суспільство, прагнула забезпечувати релігійні потреби кримських татар та вирішувати спірні питання між представниками влади та релігійних організацій шляхом конструктивного діалогу.

6. У 2013 р. з метою забезпечення інформаційних потреб кримськотатарською мовою видавалися газети „Къырым”, „Мааріф ишлері” та  журнали „Тасиль” і „Къасевет”. На Державній  ТРК „Крим” працювала  кримськотатарська редакція „Мейдан”, мовлення якої становило 7% від загального мовлення  компанії.

7. До березня 2014 р. під охороною держави знаходилися десятки пам’ятників  кримськотатарського народу.

12 листопада 2015 р. Верховною Радою України було ухвалено постанову № 792 «Про визнання геноциду кримськотатарського народу». Ухвалення зазначеної постанови стало важливим кроком на шляху відновлення історичної справедливості.

Російська Федерація відверто ігнорує вимоги світової спільноти припинити системне порушення прав людини в окупованій Автономній Республіці Крим. У своєму прагненні знищити будь-який зв'язок окупованої території з рідною державою Москва продовжує масштабні утиски на півострові. Від цього страждають мільйони громадян України, передусім кримські татари та етнічні українці. Останніми жертвами боротьби за свободу слова та національну ідентичність стали кримськотатарський телеканал “ATR” у Сімферополі та його співробітники Ліля Буджурова та Ельзара Іслямова, а також рідні активіста Ленура Іслямова.

Уряд України неодноразово вимагав від Російської Федерації негайно припинити політику руйнації та у повному обсязі виконувати власні міжнародні зобов’язання як у сфері захисту прав людини, у т.ч. на окупованій нею території, так і у сфері забезпечення культурно-освітніх потреб національних меншин.

У Постанові від 12 листопада 2015 р. визначено, що системний тиск на кримськотатарський народ, репресії проти громадян України за національною ознакою, організація етнічно і політично вмотивованих переслідувань кримських татар, їхніх органів, таких як Меджліс кримськотатарського народу та Курултай кримськотатарського народу, на тимчасово окупованій території України з боку державних органів Російської Федерації, починаючи з дати початку тимчасової окупації, є свідомою політикою етноциду кримськотатарського народу.

3 травня 2017 року Комітет міністрів Ради Європи ухвалив рішення щодо ситуації в Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна), яке стало першим комплексним документом головного керівного органу Ради Європи, присвяченим суто кримській проблематиці.

Рішення Комітету міністрів є одним з елементів комплексної відповіді міжнародної спільноти на злочинні дії Російської Федерації в Україні. Це рішення, без сумніву, посилює позицію щодо Криму, висловлену 2016 року у Резолюції ГА ООН 71/205 «Ситуація з правами людини у Автономній Республіці Крим та місті Севастополь (Україна)», і долучає Раду Європи до виконання цієї резолюції.