35 років Незалежності України: відповідальність за майбутнє та нові горизонти українсько-китайських відносин

Восени 1996 року я вперше ступив на китайську землю. Тоді, на початку свого професійного шляху, я ще не міг уявити, що майже через тридцять років повернуся до Пекіна вже як Надзвичайний і Повноважний Посол України в Китайській Народній Республіці.

То був інший Китай — держава, яка впевнено рухалася шляхом реформ і відкритості, швидко розбудовувала інфраструктуру та дедалі помітніше заявляла про себе у світі. Водночас справжній масштаб майбутньої трансформації країни тоді було складно передбачити.

Упродовж наступних десятиліть мені неодноразово доводилося повертатися до Китаю, працювати з китайськими колегами, зустрічатися з представниками державних установ, бізнесу, академічних кіл і громадянського суспільства. Я спостерігав, як змінювалися китайські міста, транспорт, промисловість, наука, технології та повсякденне життя. Китай, до якого я прибув у 2025 році вже як Посол України, разюче відрізнявся від країни мого першого знайомства.

Проте незмінними залишилися працьовитість китайського народу, повага до історії та освіти, відповідальність перед родиною, здатність мислити стратегічно й планувати розвиток на десятиліття вперед. Ці риси завжди викликали в мене щиру повагу.

Цього року Україна відзначає 35-ту річницю Незалежності. Наступного року Україна і Китай святкуватимуть 35 років від встановлення дипломатичних відносин. Такий символічний збіг нагадує про фундаментальну істину: міцні відносини між державами можливі лише на основі взаємної поваги до незалежності, суверенітету, територіальної цілісності та права кожного народу самостійно визначати власне майбутнє.

Незалежність як тисячолітній вибір

24 серпня Україна відзначає своє найбільше державне свято — День Незалежності. Саме цього дня у 1991 році Верховна Рада України ухвалила Акт проголошення незалежності, відновивши українську державність і реалізувавши багатовікове прагнення українського народу до свободи.

Сучасна незалежність України спирається на більш ніж тисячолітню державотворчу традицію, що бере початок із Київської Русі. Перша письмова згадка назви «Україна» датується 1187 роком. У різні історичні періоди українці створювали власні політичні інститути, захищали автономію, відроджували державність і зберігали національну культуру навіть за найскладніших обставин.

Для українців свобода і гідність ніколи не були абстрактними поняттями. Вони стали невіддільною частиною національної ідентичності. За них боролися покоління державних діячів, військових, науковців, митців і звичайних громадян.

Незалежність України оплачена надзвичайно високою ціною — життями тих, хто захищав її зі зброєю в руках і без неї, роками переслідувань, ув’язнень і поневірянь, жертвами людей, які не погодилися з утратою свободи.

Сьогодні ця боротьба триває.

Розпочавши неспровоковану та незаконну агресію проти нашої держави, Росія поставила під загрозу не лише життя і безпеку українців. Ця війна стала прямим викликом міжнародному праву, Статуту Організації Об’єднаних Націй і принципу неприпустимості зміни кордонів силою.

Для України це війна за право існувати як незалежна держава, самостійно визначати внутрішню і зовнішню політику, обирати партнерів та будувати майбутнє відповідно до волі свого народу.

Наслідки війни давно вийшли за межі України. Вони відчутні у Європі, Азії, Африці, на Близькому Сході та в інших регіонах. Війна спричинила гуманітарні, економічні, енергетичні й екологічні потрясіння, порушила глобальні ланцюги постачання, вплинула на продовольчі ринки та посилила міжнародну нестабільність.

Тому досягнення справедливого і тривалого миру в Україні є не лише питанням солідарності з українським народом. Це внесок у захист міжнародного правопорядку, глобальної стабільності та права всіх держав — великих і малих — на безпечне існування.

Україна, яка бореться і розвивається

Попри наймасштабнішу війну в Європі з часів Другої світової війни, Україна вистояла, зміцнила свою державність, продемонструвала життєздатність демократичних інститутів і стала одним із ключових учасників глобальної дипломатії.

Голос України дедалі виразніше звучить у питаннях міжнародної безпеки, захисту Статуту ООН, свободи судноплавства, продовольчої та енергетичної безпеки, гуманітарного права і майбутньої архітектури міжнародних відносин.

Період незалежності приніс Україні багато випробувань, але наша держава відбулася не лише як політичний суб’єкт, а й як потужний економічний, науковий і технологічний центр.

Українська ІТ-індустрія продовжує розвиватися навіть в умовах війни. Вітчизняні компанії працюють у сферах штучного інтелекту, кібербезпеки, цифрових державних послуг, інженерії, телекомунікацій та обробки даних. Українські фахівці створюють продукти, якими користуються мільйони людей у різних країнах світу.

Війна також прискорила розвиток оборонних технологій. Українські інженери, науковці та підприємці розробляють сучасні безпілотні системи, засоби зв’язку, кіберзахисту, розвідки та протидії новим загрозам. Оборонно-промисловий комплекс продемонстрував здатність швидко адаптуватися, нарощувати виробництво і впроваджувати рішення на основі практичного досвіду.

Україна має потужні освітні й наукові традиції. Українські вчені зробили вагомий внесок у розвиток математики, медицини, авіабудування, ракетно-космічної техніки, електрозварювання, кібернетики та матеріалознавства.

Острозька академія, Києво-Могилянська академія, Львівський, Київський, Харківський та інші провідні університети протягом століть формували інтелектуальну еліту й підтримували зв’язок України з європейським науковим та освітнім простором.

Сьогодні Україна одночасно захищає себе і здійснює глибоку трансформацію. Ми продовжуємо реформи, інтегруємося до Європейського Союзу, цифровізуємо державу, модернізуємо економіку та розвиваємо нові конкурентні галузі.

Наша держава здатна запропонувати міжнародним партнерам не лише перспективи майбутнього відновлення, а й унікальні знання, технології та інженерні рішення.

Продовольча безпека як спільна відповідальність

Особливе місце у глобальній ролі України посідає продовольча безпека.

Україна протягом десятиліть була одним із провідних виробників і експортерів зернових, олійних культур та іншого продовольства. Українська аграрна продукція допомагає забезпечувати потреби мільйонів людей у країнах Азії, Африки, Близького Сходу та Європи.

Навіть в умовах повномасштабної війни українські фермери продовжують засівати поля, збирати врожаї та підтримувати експорт. Для багатьох сільських громад аграрне виробництво залишається основним джерелом доходу та засобом виживання.

Безпечне судноплавство в Чорному морі має значення далеко за межами України. Чорноморські порти є одним із найефективніших шляхів постачання значних обсягів українського зерна на світові ринки.

Чорноморська зернова ініціатива, створена за участю України, Організації Об’єднаних Націй, Туреччини та Росії, продемонструвала, що навіть в умовах війни можливо організувати морський гуманітарний коридор для експорту зерна, продовольства і добрив.

Після припинення дії цієї ініціативи Україна забезпечила функціонування власного морського маршруту, підтвердивши готовність і надалі залишатися надійним постачальником продовольства. Однак стабільність експорту не може постійно залежати лише від стійкості України та готовності цивільних суден приймати надмірні ризики.

Потрібне довгострокове міжнародно гарантоване рішення, яке забезпечуватиме свободу цивільного судноплавства, безпеку портів і безперешкодний експорт продовольства.

Саме у цьому питанні Китай міг би відіграти більш активну роль.

Китай є одним із найбільших споживачів аграрної продукції у світі, постійним членом Ради Безпеки ООН, важливим торговельним партнером України та державою, яка послідовно наголошує на необхідності захисту глобальної продовольчої безпеки.

Політичний вплив Пекіна, його дипломатичні можливості та канали діалогу з усіма сторонами могли б сприяти повноцінному відновленню безпечного зернового коридору в Чорному морі.

Це відповідало б не лише інтересам України. Таке рішення сприяло б стабілізації світових цін, зниженню ризиків для країн, залежних від імпорту продовольства, та зміцненню ролі Китаю як відповідального глобального актора.

Продовольство не повинно ставати зброєю, а морські шляхи, якими перевозять зерно для цивільного населення, — заручниками війни. У цьому питанні інтереси України, Китаю та міжнародної спільноти об’єктивно збігаються.

Китай і наближення справедливого миру

Україна високо цінує всі щирі зусилля, спрямовані на припинення війни, зменшення страждань цивільного населення та відновлення миру.

Китай послідовно заявляє, що виступає за політичне врегулювання шляхом діалогу й переговорів та готовий відігравати конструктивну роль.

Україна переконана, що Китай має достатню міжнародну вагу, політичний авторитет і дипломатичні інструменти, щоб зробити свій внесок у наближення миру більш відчутним.

Йдеться не лише про загальні заклики до припинення бойових дій. Справедливий і стійкий мир повинен спиратися на повагу до суверенітету і територіальної цілісності України, дотримання Статуту ООН, неприпустимість захоплення територій силою, повернення депортованих дітей і полонених, захист цивільного населення та запобігання повторенню агресії.

Роль Китаю може бути особливо важливою у спонуканні Росії до конструктивної участі в реальному мирному процесі, припинення ударів по цивільній та енергетичній інфраструктурі, відновленні судноплавства у Чорному морі й дотримання міжнародного гуманітарного права.

Ми відкриті до предметного діалогу з Китаєм щодо шляхів досягнення справедливого миру. Такий діалог має ґрунтуватися на реаліях, міжнародному праві та повазі до законних інтересів українського народу.

Успіх Китаю у сприянні миру міг би стати переконливим прикладом відповідального глобального лідерства та продемонструвати, що вплив великих держав може використовуватися для захисту миру, стабільності й рівноправного співіснування.

Тридцять п’ять років українсько-китайських відносин

На початку наступного року Україна і Китай відзначатимуть 35-ту річницю встановлення дипломатичних відносин.

За цей період двостороння співпраця пройшла значний шлях. Україна завжди розглядала відносини з Китаєм у довгостроковій перспективі та послідовно виступала за їх розвиток на основі взаємної поваги, рівноправності, невтручання у внутрішні справи і взаємної вигоди.

За роки роботи з китайськими партнерами я переконався, що українців і китайців об’єднує більше, ніж може здатися на перший погляд.

Обидва народи високо цінують освіту, працьовитість, родину, історичну пам’ять і відповідальність перед майбутніми поколіннями. Вони добре розуміють ціну державності, національної єдності та збереження культурної ідентичності.

Саме людські зв’язки є найнадійнішим фундаментом довгострокових міждержавних відносин.

Україна відкрита до взаємовигідної співпраці з КНР у політичній, економічній, торговельній, науково-технічній, освітній і гуманітарній сферах.

Географічне положення України, її аграрна база, промислові традиції, людський капітал та інтеграція до єдиного ринку ЄС створюють значний потенціал для розвитку економічних, логістичних, промислових та інноваційних зв’язків між Європою й Азією.

Двостороння торгівля залишається важливим елементом відносин. Український і китайський бізнес виявляють зацікавленість у нових проєктах, розширенні товарної номенклатури та пошуку сучасних моделей взаємодії.

Перспективними сферами можуть бути аграрна і харчова промисловість, машинобудування, енергетика, цифрові технології, логістика, охорона здоров’я, фармацевтика, зелена трансформація та виробництво будівельних матеріалів.

Після завершення війни Україна стане одним із найбільших майданчиків економічної модернізації у Європі. Відновлення не означатиме простого повернення до довоєнного стану. Йдеться про створення сучасної інфраструктури, нової енергетики, цифрової економіки, екологічного виробництва, відбудову міст із залученням кращих міжнародних практик та інтеграцію українських підприємств у європейські виробничі ланцюги.

Наука, освіта і людські контакти

Особливе місце в українсько-китайських відносинах традиційно посідає співробітництво у сфері науки, технологій та освіти.

Протягом десятиліть розвивалися спільні проєкти у матеріалознавстві, електрозварюванні, авіації, інформаційних технологіях та академічних обмінах.

Прикладом практичної взаємодії є партнерські програми між університетами двох країн. Наступним кроком має стати розширення академічної мобільності, спільних досліджень, мовних програм і безпосередніх контактів між молоддю.

Під час зустрічей у різних куточках Китаю – Сичуані, Хейлунцзяні, Шанхаї, Юньнані, Гуандуні, Хайнані - я всюди неодноразово бачив щире бажання краще зрозуміти Україну — її історію, культуру, сучасну політику, економіку і суспільство.

Тому одним із головних завдань дипломатії є створення можливостей для прямого спілкування між українцями і китайцями. Стійкі відносини формуються не лише у кабінетах урядовців, а й в університетських аудиторіях, лабораторіях, культурних центрах, бізнес-проєктах, під час туристичних поїздок і простих людських зустрічей.

Хочу, щоб у Китаї більше знали про сучасну Україну — не лише про війну, а й про її культуру, технології, освіту, міста, природу, кухню і людей. Так само важливо, щоб українське суспільство краще розуміло сучасний Китай у всій його складності та різноманітності.

Погляд у майбутнє

Коли я згадую свою першу поїздку до Китаю восени 1996 року і порівнюю її з прибуттям до Пекіна у 2025 році вже як Посла України, я бачу не лише те, наскільки змінився Китай, а й те, наскільки змінився весь світ.

За ці три десятиліття виникли нові технології, докорінно трансформувалися економічні відносини, значно посилилася взаємозалежність держав і з’явилися небачені раніше виклики для людства. Але незмінними залишилися базові прагнення людей: жити у мирі, виховувати дітей, розвивати свої громади і впевнено дивитися у майбутнє.

Україна прагне миру більше, ніж будь-хто інший. Але цей мир має бути справедливим, тривалим і таким, що не створюватиме передумов для нової війни.

Ми розраховуємо, що Китай — як постійний член Ради Безпеки ООН, впливова світова держава і важливий партнер України — відіграватиме активнішу роль у наближенні такого миру, захисті глобальної продовольчої безпеки, відновленні надійного зернового коридору в Чорному морі та гарантуванні свободи цивільного судноплавства.

Це були б конкретні практичні кроки, здатні продемонструвати силу відповідальної дипломатії.

Потенціал українсько-китайських відносин далеко не вичерпаний. Попереду — новий етап, у який Україна входить як сучасна європейська держава, що проводить реформи, захищає міжнародне право, розвиває технології та залишається відкритою до чесної, прагматичної і взаємовигідної співпраці з Китайською Народною Республікою.

Вірю, що взаємна повага, відкритий діалог на всіх рівнях, конкретні спільні інтереси та довіра між людьми стануть фундаментом наступного тридцятиріччя українсько-китайських відносин.

Із повагою до нашої спільної історії, відповідальністю за сьогодення та вірою у мирне майбутнє.

Олександр Нечитайло, Надзвичайний і Повноважний Посол України в Китайській Народній Республіці