«Зустрічаємось о 22:30 під монументом Незалежності» (21 листопада 2013 року). Цей запис, залишений Мустафою Найємом на сторінці Facebook, став по-справжньому історичним. Минуло декілька років з моменту його написання, але як глобально, у порівнянні з минулим роком, змінилася ментальність українців, їхні думки і спосіб мислення. І зміни ці, здебільшого, на краще. Хіба думав тоді Мустафа, що з цього, здавалося б, звичайного повідомлення, вийде справжня революція? Навряд.
У четвер, 21 листопада 2013 р., всього за тиждень до запланованого підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, глава діючого Кабінету Міністрів оголосив, що підписання не буде, принаймні, не цього разу на саміті у Вільнюсі. Далі був спонтанний народний протест по всій Україні, який розвинувся в національну революцію, з осередком у столиці України – Києві.
Майдан – це не протистояння Заходу й Сходу або України й РФ, це – протистояння між тими, хто має гідність, і тими, хто не тільки не має її, а й не розуміє її значення. Це – революція за людську та національну гідність. Для кожного члена українського суспільства це означає щось своє. Гідність для тих, хто брав участь у протистояннях на Майдані, означає незгоду жити у корумпованій країні зі злочинцями при владі та бажання будувати свою державу на засадах загальноєвропейських цінностей: свободи слова, демократії, поваги до прав людини, верховенства права.
За кілька місяців Євромайдану ментальність українців змінилася сильніше, ніж за 22 роки незалежності. Без перебільшення революція відбулася не лише в політичному житті країни, насамперед, вона відбулася в самих людях, у їхній свідомості. Шукаючи Європу, українці знайшли Україну…
Наразі перед сучасним українським суспільством постало надзвичайно непросте завдання: в умовах агресії з боку Росії розбудовувати нову квітучу європейську державу – це є святий обов’язок кожного українця перед тими героями, хто віддав своє життя за Україну, а також перед воїнами, які продовжують боронити кордони нашої суверенної незалежної України!