Відповідь: П’ять років окупації Криму Російською Федерацією яскраво продемонстрували не лише українцям, а й світовій спільноті приховані причини захоплення півострова, а саме: створення плацдарму для реалізації військових погроз країнам Європи, воєнно-стратегічне домінування в усьому Чорноморсько-Середземноморському регіоні. Для Кремля захист «руських» чи «російськомовного населення» завжди був лише приводом для задоволення власних імперських амбіцій.

За ці п’ять років Росія перетворила Крим на потужну військову базу з повноцінними сухопутним, повітряними і морськими компонентами. Вочевидь, рівень мілітаризації Криму є безпрецедентним. Наведу лише деякі приклади.

По-перше, кількість особового складу ЗС РФ на півострові у порівнянні з до-окупаційним періодом збільшилась більше ніж удвічі – з 12 500 до 32 000 осіб. У найближчі п’ять років ця цифра має зрости до 43 000 осіб.

По-друге, у Криму сьогодні фактично сформовано «тріаду» носіїв тактичної ядерної зброї (надводні і підводні човни, стратегічні бомбардувальники, ракетні комплекси), повністю відновлено й модернізовано інфраструктуру для її зберігання.

По-третє, Росія перетворила Крим на полігон для військових випробувань: тут розміщують найновітніші зразки озброєнь та військової техніки; проекти з розвитку воєнної інфраструктури фінансуються в пріоритетному порядку; окупантів не зупиняє й те, що вони фактично руйнують найважливіші сфери життєдіяльності півострова: від туристичної галузі – до збереження унікального екологічного ландшафту регіону.

Більше того, Росія намагається поширити мілітаризацію на весь регіон Чорного і Азовського морів: збільшення числа російських військових кораблів в Азовському морі та їхня дислокація на всій території моря, введення додаткових військових сил під приводом захисту Керченського мосту, провокації та поступове витіснення України з Азовського моря.

Військове накопичення сил в регіоні Кремль пояснює необхідністю відбиття міфічного наступу з боку України, розширенням НАТО на схід, розгортанням американської системи ПРО поблизу кордонів РФ, передислокацією окремих бойових частин Альянсу впритул до Росії, збільшенням спільних навчань НАТО тощо. Однак, Європа лише реагує на загрози, які створює Росія. Причому ця реакція, в першу чергу, полягає в запровадженні економічних та технологічних санкцій проти РФ, різкому засудженні її агресивних дій та виявленні солідарності з Україною. Ніхто не хоче воювати з Росією, а агресивну політику Кремля і Захід, і Україна намагаються стримати шляхом посилення обмежувальних заходів, щоб примусити російські еліти зрозуміти, що успішний розвиток Росії неможливий без відмови від авантюрної й агресивної політики.

,